A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Недогарківська громада
Полтавська область, Кременчуцький район

Пам"ять про велику людину

Дата: 13.03.2018 10:15
Кількість переглядів: 464

Пам`ять про велику людину

“Кобзарем його ми звемо,

Так від роду і до роду,

Кожний вірш свій і поему

Він присвячував народу...»

(М. Рильський)

 

  9 березня минула 204 роковина від дня народження Тараса Григоровича Шевченка - справжнього генія, ім'я якого стало символом України. Він став для українців знаковою постаттю, взірцем мужності, патріотизму, великого таланту, сили духу, тому й сьогодні його слово живе серед нас. Талант Шевченка був спрямований на служіння народу, його душа була сповнена великої любові до Батьківщини. Безсмертне ім'я великого українського поета та художника відоме скрізь як ім'я людини, що віддала своє життя боротьбі за свободу українського народу.

  Цій знаменній даті української культури в Недогарківській сільській бібліотеці–філії була присвячена виставка–вшанування під назвою: «Вросший у вічність, вкарбований у серце України!». На ній представлені книги, періодичні видання, ілюстративні матеріали, які висвітлюють життя та творчість поета. Біля виставки завідувач бібліотекою Мороз Любов провела бесіду про Тараса Шевченка, ознайомила читачів з біографією та творчим шляхом Великого Кобзаря та його творами, а ще розповіла про нові, невідомі до цього часу факти його біографії.

  Після смерті поета був накопичений величезний інформаційний матеріал про його життя і творчість, видані цікаві спогади сучасників, літераторів, істориків, етнографів про його життя. У цих спогадах по крихітках відтворюється живий і неповторний образ Тараса Григоровича Шевченка

  Так от,наприклад, російський маляр Федір Пономарьов, що навчався із Шевченком в Академії мистецтв пригадував, що Тарас Григорович був людиною вельми кмітливою та мав веселу вдачу. Принаймні, до тих пір, поки доля не вдарила його арештами, гоніннями та засланнями. От що він розповідав:

  "Ми були з Шевченком найближчими друзями. У кінці 1830-х і на початку 1840-х років ми майже не розлучалися. Він жив на Острові, на 5-й лінії, будинок Аренста, а я в Академії мистецтв, де мав майстерню, яку дали мені за успіхи в малюванні й ліпленні... Дехто несправедливо вбачав у ньому тільки ненависть до осіб вищих верств суспільства. Ні, в кожній людині, незважаючи на стан і суспільне становище, він поважав насамперед гідність, в усіх верствах суспільства у нього було багато цінителів його таланту і друзів».

  Як і більшість творчих натур, Шевченко не надто давав собі раду у фінансових питаннях. Цікаві спогади з цього приводу залишив етнограф Олександр Афанасьєв-Чужбинський, який мандрував із Кобзарем Україною і, зокрема, описав їхнє спільне перебування в Ніжині:
  "Треба сказати, що Шевченко, крім цілковитої безкорисливості, не любив і навіть боявся всіляких грошових розрахунків, і якщо йому випадало зійтися з кимось і бути деякий час разом, – він віддавав свої гроші товаришеві і просив звільнити його від усіх житейських клопотів».

  Коли Шевченко помер, в Петербурзі при виносі його тіла з церкви хотіли поставити труну на дроги, але молодь не дала – понесли на руках, міняючись. Народу тисячі півтори було – не темного, не цікавих глядачів, а людей інтелігентних, які поважали в Шевченкові поета і людину. Багато хто ридма ридали, за одного юнака просто боялися... Дами живими квітами закидали, студенти принесли лавровий вінок... Скільки промов було виголошено!.. А який у нього прекрасний світлий вираз обличчя був. Усе хотілось сказати: "Схаменися, голубе ти наш, та встань! Годі вже нас морочити, томити! Ти живий, не вмер ще!.." По прибутті до міста Києва, труну поставили в Різдвяній церкві на Подолі; на неї було покладено дуже багато вінків. Та ось увійшла дама в траурі й поклала терновий вінок. (За найпоширенішою версією,це була княжна Рєпніна) . Це викликало сенсацію; поліція прибрала цей вінок…

  З Києва до Канева труну везли на пароплаві. Могилу над домовиною Шевченка насипали за кілька днів, працювало 17 чоловік і в тому числі В. М. Забіла. Потім народ ходив на могилу Шевченка для зцілення від лихоманки та інших хвороб.

  Щороку оживає з новою силою поетичне слово нашого пророка. З кожним роком його вірші про долю та свободу України стають все актуальнішими! Піднесена поезія Т.Шевченка сповнена вірою і любов’ю до своєї Батьківщини та її народу. Вона назавжди стала безсмертною для простих українців!

Хто зневажає рідний край,

той серцем немощний, каліка!

Куди ж ти йдеш, не спитавшись,

на кого покинув батька,

 неньку стареньку,

 молоду дівчину…

На чужині не ті люди - тяжко з ними жити!

Ні з ким буде поплакати, ні поговорити.

Сидить козак на тім боці, грає синє море,

А журавлі летять собі ключами додому.

Плаче козак – шляхи биті заросли тернами,

Коли землі не було свої, коли ми були батраками,

Шукати долю в чужім полі прийшлося, сестри і брати.

Тепер чому ж – не розумію – покинувши своїх дітей,

Ви рветесь в правди і неправди!

Світ за очі!

Дітей очей та копійчинка не вартує!

Каліцтво серця

і душі дітей ваших.

О, люди, хто змусив вас?

Де палачі? Де ті керманичі пузаті?

Невже не жаль їм тих дітей,

Що без живих батьків зростають

Сирітками серед людей?!

Подумай, братіку й сестричко,

Вертайтеся ви до дітей своїх!

До матері – землі своєї,

Бо втратив їх,

 її й себе!

Завідувач бібліотекою Мороз Л.І.



« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь