|
У постанові святих отців говориться, що честь, яку віддаємо святим іконам, стосується не дошки, а зображеного на ній святого лику, що молитовне поклоніння належить першообразу, тобто, покланяючись святій іконі, ми покланяємося тому небесному покровителю і молитвенику, який зображений на ній. Вчення про святі ікони було завершенням формулювання православних вірувань, заснованих на Божественному Одкровенні, на вченні апостолів, на переданні святих отців. Тому й нинішне свято отримало назву “Торжество Православ’я”.
Звернемося тепер до святих ікон. Хто ж перший почав зображати Господа, Божу Матір, святих угодників, котрих ми бачимо в святих храмах, маємо вдома? Перші зображення не були результатом рук людських. Сам Господь Ісус Христос залишив відбиток свого пречистого лика на обрусі, полотні і послав це зображення Едеському князеві Авгарію, щоб зцілити його від хвороби.
Невидимий і незбагнений Дух Святий, прийнявши образ голуба, в цьому образі свідчив слово Бога Отця, що в Йордані хрестився Бог Син. Він же прийняв образ видимих вогненних язиків, зійшов у цьому вигляді на святих апостолів у день П’ятдесятниці, давши їм владу проповідувати, відпускати і в’язати гріхи людські.
Першим із людей, хто дав нам приклад зображення на іконі, був святий євангеліст Лука. Він написав образ Богоматері, про котрий Сама Пречиста сказала: “З цим образом перебуватиме благодать Моя і сила”.
Таким є початок зображень Господа Ісуса, Бога Духа Святого, Божої Матері. Чому ж було не наслідувати цього прикладу? Як можна було не зображати християнам Хреста, на якому був розіп’ятий заради нашого спасіння Христос, і котрий став знаряддям нашого спасіння? Воскрес Ісус із гробу. Як було не показати першим християнам, що відкритий гріб - знак не тільки смерті, але й воскресення після неї?
Будучи безгрішним, Господь поніс на Собі наші гріхи. Він дійсно Агнець Божий, Котрий взяв на Себе гріхи світу (Ін. 1, 29), і ніщо не перешкоджало християнам зображати для нагадування цього Агнця або Пастиря, Котрий несе на Своїх плечах вівцю.
З найперших часів місця молитовних зібрань християн відзначалися особливими зображеннями: то святого Хреста, то Агнця, то Пастуха, то риби, бо букви грецького найменування її є початковими літерами Імені Ісуса Христа, то трапези з переломлюванням хліба. Іконописні зображення отримали широке поширення особливо тоді, коли свята віра християнська перемогла поганський світ і стала поширюватись.
Чи потрібні нам святі зображення? Чи ми можемо і без них духом і думкою підноситися до Бога, до неба?
Якщо в буденному житті нам необхідно нагадувати про наші земні обов’язки, то тим більше в житті духовному ми потребуємо нагадування про наших небесних молитвеників. При нашій марноті, неуважності й огрубінні, при всій нашій плотськості зображення святих надзвичайно необхідні. Багато хто знає, як часто один вид святої ікони стримував людей від пороку чи злочину.
У святих іконах, як в живих ликах, зображено шанованих нами молитовників та заступників перед Богом. Розглядаючи картину, ми милуємося не полотнищем, на якому вона зображена, а самою картиною. Читаючи написане, чи надруковане, ми думаємо не про папір, а про те, що на ньому написано. Розглядаючи фотографію, цікавимося особами, зображеними на ній, а не плівкою. Те ж саме можна сказати і про ікони. Шануючи ікони, ми шануємо зображених на них святих, підносячись думкою до неба, і до того угодника Божого, нашого молитвеника й заступника, що живе там.
Чи варто говорити про чудотворність святих ікон, про чудесну дію багатьох із них, особливо ікон Пресвятої Богородиці? Краще подякувати Богу, Його Пречистій Матері і всім святим за милість, молитви і співчуття до нас, грішних. Чудотворні дії багатьох ікон - чи не найкращий доказ їхньої святості й необхідності для нас?
Прославимо Господа і всіх Його святих в їхніх іконах. “Пречистому Твоєму образу покланяємося, Благий, просячи прощення гріхів наших… радістю наповнив єси все, Спасе наш, прийшовши спасти світ”. Амінь.
Настоятель Церкви Архангела Михайла УПЦ с. Недогарки, священик Олександр Пашко
|
