НАШ ЗАХИСТ ТА ОПОРА
Наш захист та опора
За невблаганною статистикою в Україні у вільний час фізичними вправами займається кожен третій шестикласник і кожен шостий студент. Крім того що індивідуально спортом займаються одиниці, масово ним займатися взагалі ніде.
Звісно, молодь рідко замислюється над тим, яким буде її здоров’я через 20-30 років. Але, якщо вона все-таки хоче зменшити ризик появи у соліднішому віці інсультів, інфарктів та інших хвороб, то їй варто замислитися про свій спосіб життя. І не лише про шкоду паління та вживання спиртних напоїв. Про заняття спортом.
Я впевнена, що всі мої ровесники ніколи не забудуть ні лижних походів класом, ні великої сніжної гори, з якої на великих саморобних санках спускалися, падаючи один на одного зі сміхом, хлопці та дівчата. Білі від снігу, в мокрому взутті та одязі, але щасливі поверталися ми додому робити уроки, домовляючись про нову зустріч назавтра. А влітку – туристичні зльоти, життя в лісі в палатках, піонерські костри з піснями, просто походи класом на природу. А хлопців неможливо було загнати додому з болота, де вони, вихваляючись клюшками, грали в гру сміливих – хокей. Я пам’ятаю, як Сергію Морозу надбили частину переднього зуба шайбою, а потім не встигали нарощувати, бо не дивлячись на скандал в сім`ї, він все-рівно тікав на гру, в яку не грають боягузи. Такими хлопцями-розбишаками ми гордилися, захоплювалися, і спали спокійно, коли вони охороняли наші кордони. Закохувалися в курсантів, бо у великих містах були військові училища, я сама їздила на побачення до однокласника на КПП.
Що важливо – такі хлопці і своїх дітей привчають до занять спортом. І якщо нас не дивує, що у Мороза Сергія, наприклад, обидва сина займаються футболом, то Раковський Віталій передав свій талант бігуна своїй доні. Як колись її бабуся та покійний нині, світла йому пам'ять, дідусь Микола, а потім тато брали призові місця з бігу на дистанції 3 км по району та області, тепер Аня перша по області та 3-я по Україні в легкій атлетиці серед юніорів! Син Едік ще маленький, але я впевнена, що Віталій навчить всьому і його, адже сам до цього часу вранці бігає.
Я не маю права когось повчати, але я просто впевнена, що вибір дівчат не буде на користь сутулих, слабих фізично, а, значить, і морально юнаків у штанях з матнею по коліна з цигаркою в зубах та пляшкою пива. Почніть саме сьогодні. Я знаю одного юнака, який перед армією міг лише 1 раз віджатись від брусів. Так от він брав ключі від маленької школи щодня і вимотував себе так, що через місяць побив усі рекорди місцевих хлопців. Вам не обов’язково бити рекорди, не варто перенапружуватися. Нехай це будуть прості вправи, але регулярні. Хоча б зарядка – по півгодини на день. Регулярна фізична активність знижує ризик гіпертонії, допомагає у профілактиці атеросклерозу та проблем із суглобами. Заняття фізкультурою покращують обмін речовин і кровообіг, розвивають м'язи, укріплюють серце, судини і легені. Фізичні вправи запобігають ожирінню, яке в подальшому може призвести до цукрового діабету, до гіпертонічної хвороби, до серцево-судинної недостатності. Крім того, це позитивно впливає на психоемоційну сферу людини, допомагає бути активними та працездатними.
Я довгий час спілкуюся з Вадимом Гігланом. Окремий респект його тату Вячеславу, який з дитинства загартовував та привчав до спорту своїх синів, показуючи їм особистий приклад і в спорті, і в роботі. Отож Вадим як губка впитав все, чому його навчив батько, який до речі зовсім не виглядає на свій вік, бо в прекрасній фізичній формі, і суспільство отримало спортивного, підтягнутого, веселого юнака. Сусіди Вадима були вражені як молодий хлопець може власноруч перекидати 2 Камази каміння, щоб збудувати собі цоколь під новий будинок, хто навчив його так гарно класти цеглу та рівненько штукатурити, як можна самому майже без допомоги зробити стелю з гіпсокартону та майстерно покласти плитку у ванній кімнаті. А ще по весні заводить він трактор та майже до осені не встає з нього. В його наповнених енергією, завдяки спорту, буднях ще маса планів на будівництво. А коли вони разом з дружиною відпочивають, він заводить моторний човен і везе всіх бажаючих на острови Кременчуцького водосховища, а ще неперевершено грає ролі на сцені місцевого клубу! Я впевнена, що сина Віктора він обов’язково привчить до занять фізичною культурою, адже в самий лютий мороз він вивозить колясочку з немовлям на свіже повітря, і маленький переможець зразу ж припиняє плакати!
Ідея написати цей допис виникла у мене, коли я проглядала шкільний альбом «Дзвони пам`яті» і побачила фото наших юнаків, що несли службу в лавах Радянської, а згодом української армії, та фото уроків навчальної військової підготовки. Я не знаю чи проводяться зараз такі уроки, але я пам’ятаю як в 9-10 класах нас ганяли на уроках НВП в моїй школі. Ми повинні були годинами крокувати стройовим кроком, розбирати та збирати автомати Калашникова на час,стріляти по мішеням. Навесні ми їздили на спеціальні військові збори і тиждень жили в палатках, їли страви польової кухні та змагалися у влучності пострілу. І хлопці нам подобались підтягнуті, спортивні та мужні. Не змінились пріоритети і в інституті: у виборі між хлопцями, які не служили та тими, хто був в гарячих точках або просто навчився дисципліні в армії, припадав, звичайно, на останніх. До тих, хто міг служити, але його «відмазали», відношення було презирливе.
В цьому ж шкільному альбомі є такі слова: «Армія потрібна для захисту нашої держави, її народу, її майбутнього. А майбутнє залежить від молодого покоління»!
На наступній сторінці – розповідь про хлопців-афганців, а саме про Василя Остапенка, який воював у складі частини розвідувального центру міста Кабул. Був командиром взводу десантників, висаджувався з солдатами у місцях бойових дій, переправляв перекладачів до «душманів» та отримав поранення. Нагороджений медалями «Воїну-інтернаціоналісту», «70 років Збройних сил України».
А далі фото хлопців села Недогарки, які служили в різних частинах нашої держави: Авакумов Сергій в Феодосії, Покутній Вячеслав - в м. Ізмаїл, Репяшенко Володимир – в Сімферополі, Мороз Сергій – в столиці України, в елітній частині української армії – роті почесної варти. Ця горда назва в 90-і роки вирізнялась дуже слабким харчуванням, безкінечними маршируваннями на плацу, відмороженими ногами під час несіння варти у великі морози. А якщо тягти носок годинами треба було ще й з карабіном, який важить 3,6 кг, у деяких ввечері сечовина була вперемішку з кров`ю. Сергій служив в комендатурі, а Віталій Раковський саме в почесній варті. Саме її воїни є обличчям не лише української армії, а й всієї України, саме по них складають найперше, найважливіше враження про українців офіційні іноземні делегації та найпочесніші гості нашої країни. Батальйон почесної варти виконує функції лейб-гвадії, як і Президентський полк, до якого складу якого входить батальйон. До його обов'язків належить зустріч високих осіб закордонних держав, виконання бойових завдань з охорони й оборони бойових прапорів, забезпечення проведення військовихпарадів, охорона історичних місць і державних об'єктів. І ми горді, що в нашому селі є такі хлопці. А ви, молоді, рівняйтесь на них та беріть приклад. Не чекайте спортзалу – йдіть на стадіон, у ліс, грайте у футбол, баскетбол, волейбол. Скоро літо і пляж – зробіть своє тіло гарним та мужнім!.
Один із передових напрямків радянських часів – те, що юнаки і дівчата масово займалися фізкультурою і спортом. Щодо останнього справді було чим похвалитися. На підготовку чемпіонів виділяли багато грошей (економлячи на інших галузях) і олімпійський п’єдестал підкорювався. Із фізичною культурою було не так райдужно. Але, якщо порівнювати з нинішньою ситуацією, коли спортивних медалей в Україні стає дедалі менше, варто замислитись. В Радянському Союзі розробляли шкільні програми, були оздоровчі табори влітку, були доступні безкоштовні секції. Зараз, коли близько 70% населення країни за межею того, що ми називаємо прожитковий мінімум, то як можна собі дозволити дітей направляти в якісь престижні секції?
Американських школярів та студентів активно стимулюють до занять фізкультурою і спортом. Наприклад, якщо хлопець грає в університетській команді з баскетболу, йому можуть нарахувати стипендію. Сучасно обладнані спортивні зали, баскетбольні та волейбольні майданчики є у кожній школі чи університеті.Україна ж тільки на третину від потреб забезпечена відкритими спортивними майданчиками, на половину – спортивними залами, і на 10% – басейнами.
А тим часом, для сучасної української молоді зараз гострішою є проблема не браку фізичних навантажень, а куріння, «Зеленого змію» та вживання наркотиків. За даними міністерства сім'ї, молоді та спорту, в Україні курить майже кожен другий юнак і третина дівчат, не проти випити 68% хлопців і 64% дівчат. Крім того, 13% молоді підсіли так звані легкі наркотики.
В Україні триває неоголошена війна. А що якщо, не дай Боже, вона переросте в широкомасштабну? Виходить якийсь парадокс. Поки ми жили 70 років у мирі, ми зміцнювали обороноздатність, спочатку Радянського Союзу, потім України. Хлопці систематично розвивали свої м`язи, служили в наймогутнішій армії світу, дівчата здавали іспити по медицині( у мене в самої є воєнний квиток після інститутського держіспиту з цього предмету), змагалися на конкурсах по громадянській обороні. Якби ми не веселились, якби не витанцьовували в модних клубах, вдаючи, що війна десь далеко і нас це не повинно стосуватись взагалі, війна триває, і на ній гине цвіт нації – ті одиниці, мускулясті 20-річні красені, що все-таки обрали мужню професію воїна чи військового. А ті, що не займаються спортом взагалі, пиячать та, лінуючись, ніде не працюють, вони захистять немічних старих людей, дівчат, дітей в разі небезпеки?
Нам всім варто замислитись яку опору для себе ми підготували, чим ми можемо пишатися, що з гордістю нести в майбутнє, що складе основу тієї досконалої України, котру ми будуємо.
Любов Мороз
