Іскри, що запалюють серце
Український філософ М.В, Попович сказав, що культура – це простір, в якому проходить все життя людини. Культура незримою силою формує національну спільність, робить нас неповторними, не схожими на інших. Українські культпрацівники, особливо працюючі в селі – це професія ентузіастів з фанатичною відданістю, що знаходяться в постійному пошуку чогось неповторного та незвичайного, а ще горять бажанням передати культурну спадщину нащадкам. Разом з традиціями та цінними фольклорними раритетами особлива роль відводиться збереженню рідної мови. «Мова – жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування», - сказав відомий український письменник Панас Мирний. Ідею збереження культури та мови взяли за основу учасники клубу за інтересами «А пісня – то душа», що діє при Недогарківській сільській бібліотеці, на своєму урочистому засіданні «Рідна пісня запалює серце» і присвятили його Всеукраїнському дню працівників культури та майстрів народного мистецтва. Бо учасниками цього клубу є люди, що віддали своє життя культурі і треба було бачити як на репетиціях до цього свята вони змінювались, раділи; яким ентузіазмом та невичерпним оптимізмом горіли їх очі.
Ніколи за все життя не розлучався з своєю вірною подругою – гармонією сільський гармоніст Черниш Терентій. Без нього та його вірного друга Стеценка Василя не обійшлось жодне сільське свято, багато молодих пар стали на рушник під музичний супровід їхнього дуету. Не дивлячись на поважний вік, Терентій Іванович прибув на свято, і його улюблений інструмент так само плакав та сміявся в його руках як і в юності, об`єднуючи побіля себе любителів пісні.
Жодного засідання не пропустила сімейна пара Коваленків. 40 років тому вони закінчили Гадяцьке училища культури, а любов до пісні пронесли крізь все життя. Ця дружна сімейна пара самовіддано працювала на поприщі культури в Недогарківському клубі і до цього часу вони не розлучні з українською піснею. Приблизно 40 років радувала глядачів своїм пісенним талантом Заніздра Валентина і на святі вона разом з парою Коваленків знову дарувала щирі українські пісні «У сосновому борочку», «Ой, на весіллі», «Цвіт пахучий білий», «Я бажаю». Тимошенко Валентина, Раковська Клавдія, Дубина Галина були довгий час учасниками вокального та обрядового ансамблів. Родинний дует Покутніх – Заболотніх, що не лише самі співають українських пісень, а й передають цей цінний дар нащадкам, вдало доповнила їх колишня колега Нерубай Марія. Силу та красу рідного слова за допомогою гуморесок неодноразово майстерно передавали учасники клубу Лисенко Микола та Пивовар Іван.
Свято вдалося, учасники клубу з задоволенням співали та розважалися. Конкурс, в якому треба було в парі показати певний музичний інструмент, викликав бурю емоцій та сміху. В залі панував піднесений настрій, коли всі читали думки учасників за допомогою чарівної шляпи. Драматичний талант вкотре за багато років ще раз продемонструвала Левченко Валентина. Сміхом та бурхливими оплесками зустріли глядачі сценку «Свахи після весілля», яку вона зіграла разом з Мороз Любов`ю.
А потім за щедрим гостинним столом полилась щира українська пісня. І було в ній щось таке щемляче рідне та автентичне, що ніхто не втримався. Ніжні жіночі голоси Заніздри Валентини, Нерубай Марії, Заболотньої Лідії, Коваленко Марії та Покутньої Ольги підсилили чоловічі Коваленко Анатолія та Покутнього Миколи, і всі ще раз пересвідчились наскільки багата талантами рідна земля.
Учасники клубу за інтересами «А пісня – то душа» стараються донести рідне слово і українську пісню до кожного серця, до кожної душі. За їх творчий неспокій хочеться побажати їм міцного здоров`я, гармонії в серці та в родинах, благополуччя та достатку. А ще горіти бажанням передати неповторну українську культуру майбутнім поколінням.
Любов Мороз
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
