«Максимівському роду нема переводу»
Ніби сонце ясне, як той цвіт калини,
Роде мій прекрасний, пісне солов’їна.
Буду я гордитись за свою родину,
За прекрасну й вільну неньку Україну.
Є скарби, заховані в землю, а є такі, що розташовані на поверхні і передаються з покоління в покоління, чаруючи людську душу. До таких скарбів належить пам’ять роду, його звичаї, традиції, прадідівська молитва любові і доброти, прощення і прагнення до кращого життя, що віками лине у зоряне небо предків і кожен раз повертається через небесні ворота до новонароджених душ-дітей.
Берегиня, обереги — наші давні і добрі символи. Це все, що ми нажили, що приберегли од своїх батьків та дідусів, чим збагатилися і освятилися — хатнім пожитком, піснею, злагодою чи суперечкою, добрим словом. їхнє коріння сягає глибини століть, у них закладена мудрість народна.
А чи не справжнім домашнім оберегом для кожного з нас повинні бути портрет батька й матері, обрамлений рушником? Будемо відвертими, не завжди ми знаходимо місце для них, а більше завішуємо стіни всякою всячиною. А з цього й починається повага до свого роду, до своїх батьків.
Хата, де на почесному місці висять прикрашені рушниками портрети батьків, дідусів і бабусь, ніколи не виховає черству, байдужу, жорстоку людину. Вивішений на стіні портрет дідуся чи бабусі — це не просто данина традиції, це пам’ять про тих, хто творив історію, з кого треба брати приклад, який би наслідували майбутні покоління.
Мамина пісня, батьківська хата, бабусина вишиванка, дідусева казка, пожухлий від часу лист-трикутник — все це наша родослівна пам’ять, наші символи, наша історія, може погана й сумна, але в основі своїй велична і всестверджуюча. Не вивітрити з пам’яті, зберегти ці символи людського духу від забуття і байдужості — наше головне завдання. Отож, і мета нашої зустрічі — зачерпнути водиці із джерела роду нашого, звернутися до народної мудрості, вчитися по ній шанувати батьків своїх, що життя нам подарували, і рідну землю, до якої приросли корінням.
20 вересня в Максимівській сільській бібліотеці до Дня села була проведено родинну вітальню «Максимівському роду нема переводу».
Бібліотекар Л.І.Кравченко та культорганізатор Н.Я.Жевнєрова розповідали про традиції наших пращурів проникали в таємниці історії, черпали живодайну воду з криниці національної культури, плекаймо рідне слово. Хай кожен з нас добрими справами стверджує, що козацькому роду нема переводу.
Вихованцями гуртка бісероплетіння «Пролісок» Каптан М., Кулакова Д., Іщенко А., Жебка Д. підготовали цікаві розповіді про свої родини .
Кожен родовід — це окрема книга життя. .Сьогодні на нашій вітальні присутні Богданова Т.І., Каптан Є.О., Мулявка В. В. , Кравченко Л.І., Жевнєрова Н.Я.
мали можливість презентувати свої зворушливі родовідні корені , розповідали про традиції та обереги своєїї сім’ї.
Бібліотекар Л.І Кравченко,
Культорганізатор Н Я Жевнєрова.
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
