Біль Афганської війни
Все далі і далі час віддаляє нас, що живуть у ХХІ столітті, від століття минулого з його епохальними подіями, що залишаться в пам’яті наступних поколінь. Афганська війна, що продовжувалася з 25 грудня 1979 року по 15 лютого 1989 року, за своїми масштабами посідає скромне місце у низці військових конфліктів. Але за безглуздістю понесених втрат, моральному збитку та політичними наслідками рівних їй немає.
Офіційно війну в Афганістані називали «виконанням інтернаціонального обов’язку». Що це була за війна? З чого все почалося? У 1978 р. в Афганістані стався переворот, до влади прийшла прокомуністична Народно-демократична партія Афганістану. Її лідери намагалися за короткий термін побудувати соціалізм у відсталій феодальній країні. Ця політика не зустріла підтримки з боку населення. У відповідь на репресії афганці взялися за зброю. Опір комуністам очолили ісламісти. Партизанам, яких називали борцями за віру або моджахедами, допомагали США та Пакистан. Афганська влада звернулася до СРСР з проханням надати військову допомогу у придушенні цього опору шляхом вводу радянських військ на територію Афганістану. За 8 місяців 1978 р. таких прохань було понад 20.
Радянське керівництво для запобігання загрози появи біля кордонів СРСР ворожої держави, прийняло рішення про введення Обмеженого контингенту Радянських військ в Афганістан (її ще називали 40-а армія). Їхньою задачею був захист місцевого населення від банд, а також розподіл харчів, пального та предметів першої необхідності. Рішення було прийнято 12 грудня 1979 року.
В ніч на 27 грудня радянський десант висадився у столиці країни Кабулі та штурмом узяв палац диктатора Аміна. Наступного ранку до Кабулу почали прибувати наші війська.
Але через деякий час наші війська було втягнуто в громадянську війну, що розпалювалася між збройними силами Демократичної республіки Афганістан і моджахедами, та стали її активними учасниками. Адже в Афганістані споконвіку дуже сильні племінні традиції, велику роль відіграє релігія. Іслам – частина культури та способу життя народів Афганістану. Ніякі прибульці не в змозі затвердити на афганській землі інші порядки. Вводячи 40-у армію в Афганістан, радянські керівники розраховували швидко «навести порядок» – і зробили хибний крок …
За 9 років через Афганістан пройшло біля 600 тисяч радянських воїнів. Ми втратили вбитими та померлими від ран 15 051 людину, пораненими та скаліченими – 54 000 чоловік, полоненими та пропалими без вісти – 330 чоловік. Стали інвалідами війни – 6669 чоловік. Сотні людських життів стали пов’язані з подіями, що розгорнулися у країні гір і пісків. Поламано долі радянських хлопців, що опинилися вдалі від батьківщини та зазирнули в обличчя смерті.
У народі кажуть: «Життя прожити – не поле перейти…». Так можуть говорити тільки ті, хто ніколи не ходив мінним полем, кого не будили розриви снарядів, кому не наспівували свої смертельні мелодії кулі… Ті, кого вшановують щороку 15 лютого, зовсім іншої думки. Вони, як ніхто, навчилися цінувати найвищу нагороду, яку вони отримали – життя. А його хіба можна почепити на мундир чи цивільний костюм?! Життя для того, щоб жити.
Виконавчий комітет Недогарківської сільської ради
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
