A A A K K K
для людей із порушенням зору
Недогарківська громада
припинила діяльність, увійшла до складу Піщанської громади

Проект Недогарківського ліцею «Історія моєї родини у Другій світовій війні»

Дата: 08.05.2020 10:20
Кількість переглядів: 5527

               Минає 75 років після закінчення Другої світової війни. Народилося не одне покоління, та пам'ять людська свято береже спогади про тих, хто завоював мир для нащадків. Кожна родина відчула на собі ціну Перемоги. Цього року поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19 вплинуло на звичний хід життя. Ми не в змозі відвідати місця поховання рідних, що загинули у Другій світовій війні, проте ми не маємо права забути їх подвиг. Цьогоріч Недогарківський ліцей створив проект «Історія моєї родини у Другій світовій війні». Проект складається з розповідей учнів, учителів та колишніх випускників навчального закладу.  Ось деякі з них.

Розповідь випускника Недогарківської  школи  Валентина Романенка

  Хочу розповісти про мого прадіда Максима Дмитровича Романенка, якого в нашій родині завжди згадують із пошаною. Максим Дмитрович, 1922 р. н., прийняв військову присягу 23 лютого 1940 року в артилерійському полку, а 10 вересня 1942 року пішов на фронт артилеристом 256 полку. На Ленінградському фронті, в Литві та Естонії сержант Кубанської пластунської дивізії Максим відзначився як відважний і вправний артилерист-навідник 85-міліметрової гармати. Про мого прадіда згадує І. Петрашин у своїй книзі «Пластуни Кубані» ( Краснодарське книжкове видавництво , 1977 р.. ст.198):

«Немцы, предприняв яростную контратаку, потеснили наших стрелков, и орудие Яхина оказалось в полсотне метров от противника. Расчет взялся за автоматы и гранаты. А наводчик Максим Романенко наводил орудие прямо через канал ствола. Смелые действия орудийного расчета вернули пехоте уверенность, и пластуны, восстановив утраченное, закрепились на высоте».    

Інші автори, М.Н.Шевченко, П.Н.Калиновський, у книзі «Дев’ята пластунська»(Москва,1970р., ст.300) теж згадують мого прадіда (далі мовою оригіналу):

«Враги открыли сильную стрельбу  из пулеметов и автоматов…Но четверка артиллеристов – М.Д.Романенко, заряжающий А.В.Макаров,правильный В.А.Пахомов во главе с командиром…продолжали вести меткий огонь».

За бойові заслуги Максим Дмитрович має нагороди: орден Слави ІІ ст., орден Червоної Зірки, медалі «За відвагу», «За оборону Кавказу», «За перемогу над Німеччиною».

Розповідь учениці 10 класу Анастасії Ярміш

Хочу розповісти про долю моїх дідусів. Покутній Мусій Васильович народився 4 вересня 1912 року. Служив артилеристом. На війні був зі своїм молодшим братом Федосієм, 1914 р.н. Після поранення у шию Мусій Васильович дивом зостався живим, лікувався у госпіталі, після цього став писарем. У Чехословаччині він був контужений.  Додому повернувся після завершення Японської війни, восени 1945 року. 25 квітня 1945 року була зроблена фотографія в Карпатських горах, Угорщина. На звороті є напис : "Без имени Высота, только что побитых 13 немцев". Після війни доволі довго листувався з фронтовими друзями.

Розповідь учня 1 класу Ярослава Букача

 

    Мій прадід, Кошулько Василь Петрович, народився 5 серпня 1926 року в с. Недогарки. Батько Кошулько Петро Трохимович не повернувся з війни. Сиротами залишив трьох синів, яких виростила мати Харитина Іванівна. Найстарший Василь був призваний на війну 13 квітня 1944 року, коли йому було 17 років і 8 місяців. Служив червоногвардійцем у 14 полку в м. Ленінграді, після прориву радянських військ. Захворів і по акту обстеження лікарів був демобілізований в 1945 році. Після війни працював вагарем, агрономом-хіміком та водієм легкових автомобілів у колгоспі. Хворів, помер 26 лютого 1973 року на 47-му році життя, залишивши дружину Єфросинію Федорівну та доньку Галину Василівну. Нагородженим медалями «За перемогу у Великій Вітчизняній Війні» та іншими.

Розповідь випускника ліцею Владислава Бондаренка

 

  Я хочу розповісти про мого прадіда Шкуту Михайла Мусійовича, який народився в 1903 році в селі Власівка Градизького району. Мій прадід працював у колгоспі, мав сім’ю, але щасливе життя закінчилося в 1941 році. Прадіда призвали на війну.

З 1942 по 1945 рік сім’я прадіда отримала три похоронки, а четверту похоронку прабабуся не отримала, тому що листоноша не змогла вчетверте вручити сумну звістку. Я розповім про одну із цих похоронок, що підтверджена архівними документами та про повернення прадідуся з війни.

Під час Уманської операції в 1944 році, коли точилися бої на території Молдови, а саме Оргеєвський район, с. Слобода Гумми. Біля річки Реут прадід був тяжко поранений. Його товариші вкинули в річку, щоб він не потрапив у полон. Нижче за течією прадіда врятували, але в його частині було зазначено, що він загинув. Так його сім’я отримала одну з похоронок.

Із журналу бойових дій від 9 квітня 1944 року: «Противник упорно обороняется на рубеже Слободы, Домнии, Рыжка и далее на восток по южному берегу реки Реут. В течение дня 5 раз бомбил город Оргеев и мост через реку Реут. Потери – убит 1 рядовой и 1 ранен».

У документах зазначено, що прадід загинув 11.04.1944 г.

Та прадід вижив! Продовжував воювати у складі 1 Українського фронту мінометником. Брава участь у Оппельнській операції по визволенню Чехії. За визволення міста Глемкау в Чехії Михайло Мусійович отримав орден «Отечественной войны ІІ степени».

Виписка з наградного листа «…красноармеец Шкута при отражении трёх контратак противника несмотря на сильный артиллерийский огонь уничтожил 15 немцев и четыре огневих точки»

Із журналу бойових дій 1945 року дізнаємося: «1278 стрелковый полк наступает в направлении Решендорфа к исходу дня с боями вышел на рубеж Глемкау (северо-западный округ Хоценплоу) и ведет бой на этом рубеже. За сутки отбили три контратаки». Мій прадід закінчив свій бойовий шлях у 1945 році в Австрії.

Повернувшись додому, побудував дім та виростив чотирьох доньок, одна з яких - моя бабуся Шкута Олександра Михайлівна. Помер мій прадідусь у 1977 році. Він назавжди залишиться в пам’яті нашої сім’ї.

Розповідь учня 5 класу Максима Соляника

Мою прабабусю звати Яцик Килина Яківна. Вона народилася 15 червня 1926 року у селі Пухальщина. У 1942 році бабусю Килину забрали до Німеччини на роботи. Спочатку привезли у Градизьк. Зранку їх на конях забрали у с.Рублівку, а звідти поїздом у вагонах, в яких перевозили коней, привезли до Польщі у місто Перемишль. Усіх, кого привезли, поселили в сараї. Зробили дезінфекцію кожному. Одяг дезінфікували у великих печах з високою температурою. Перевірили кожному валізи, у кого були гарні речі, то позабирали. Після цього всіх повезли до Німеччини в місто Франкфурт, Рур (напевно, це район). Знову поселили у сараї, а зранку приїхав хазяїн, він відрахував 52 людини, і поїхали вони у табір. Там дали матраци, набиті соломою, і подушки. Наступного дня  молодь погнали на роботу. Працювали з 6.00 до 18.00 на фабриці, яка називалася «Уніон». Виготовляли педалі для велосипедів. Годували робітників 2 рази на день. Сніданку не було, в обід давали журавлину або шпинат, увечері  - 200 г хліба. У неділю був вихідний, робітники  виходили на дорогу, де  росли  фруктові дерева, таким чином  хоч якось харчувалися. Один або два рази на тиждень вночі ходили працювати до хазяїна, він давав поїсти супу та шматочок хліба.

У 1945 році наших остарбайтерів  звільнили американці. Перед тим, як повернутися додому, бабуся ще близько двох місяців працювала у Польщі: косила та вантажила пшеницю. Повернулася додому бабуся аж  28 жовтня 1945 року.

Така важка юність випала на долю молодої дівчини, а тепер моєї бабусі. Я цілую бабусині натруджені руки і схиляю голову перед її витримкою і мужністю.

 


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь