Подаруй мені, мамо, хустину на згадку!
Хустина, хустина, чи біла, чи синя.
Мені ти миліша від всяких обнов.
Хустина, хустина, як ласка родинна,
Як вірності пісня про щиру любов.
В рамках відзначення 29 річниці дня Незалежності України, художній керівник Максимівського СБК Зінаїда Карпич 11 серпня відвідала вихованців Максимівського ЗДО “Веселка”. Ознайомила вихованців із хусткою-оберегом, із значенням хустини в побуті української родини, розповіла про те, яку роль відігравала і відіграє вона в наш час у обрядах українського народу; про традиції і звичаї краю, у якому живемо; про почуття гордості за рідний край; бажання знати і оберігати духовне надбання народу.
Мов берегиня вроди, хустка здавна у нашій стороні. Немає таких жінок у світі, яким би вона була не до лиця. Носили раніше, й носять й у наш час дівчатка, молодиці, жінки й бабусі. Хустина була завжди символом прихильності, любові і вірності в коханні, прощання і скорботи. У продовж століть хустка була в Україні найдорожчим подарунком, який уособлював для кожної людини рідну Україну, рідний дім, рідну матір. Повертаючись з далекої дороги син завжди віз матері на подарунок хустку. Де ж вона сьогодні – щира українська хустка? Хочеться, щоб вона стала не просто модним аксесуаром, а одним із національних оберегів.
Не цурайтесь хустинок, дівчата, Що ж ви носите тільки шапки? На хустки Україна багата, І цвітуть ще на них бережки.
Художній керівник Максимівського будинку культури Зінаїда Карпич
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
